Тарас Коковський

***
Мені казали:
серце й душу
лиши в спокої,
не картай…
А я відплакать
просто мушу,
і випить те,
що через край…
Бо ж недаремно
жаль і сльози
Спаситель
кожному дає –
щоб ми
через дощі і грози
життя очистили своє.

25 червня 2014 року

Присвята Івану Франку
***
З якогось часу у Кремлі,
Завелась пошесть – ой, люлі!
Істоти дивні і малі,
Карликуваті й дуже злі.
І в них така страшна слина –
Де бризне – там іде війна.
Страшніше сказу та біда –
Не помага й свята вода!
І люд вже котрий день не спить –
Не зна, що з пошестю робить.
Порадив їм тверезий глузд
Застосувати «Райд» і дуст,
Китайську крейду, – не бере,
І пошесть ця ніяк не вмре.
Вона вже навіть
Тру-ля-ля
За межі вилізла Кремля,
Пре на городи і грядки,
Залазить людям у мізки,
Покірних робить з них рабів –
Що мов’ об’їлися грибів.
Писклявий голос карлів тих
Людей штовха чинити гріх,
Брутально лаятись, кричать,
Невинні душі убивать.
В річках від нього
Гоп-да-да,
Гіркою робиться вода,
В полях пшениця не росте,
І без смаку все, що їсте.
Але найгірше –
оп-па-па!
До світу пошесть підступа,
Бо їй замало,
Тру-ля-ля,
Того що є навкруг Кремля.
У світу визрів хитрий план –
Високий збудувать паркан,
Щоби від голоду в Кремлі
Померли карлики ті злі.
Зібралась рада світова,
Й такі промовила слова:
«Найкращих залучім мужів
Поки не вдарив Божий гнів,
Нехай і зблизька, і здаля,
Ту пошесть вивчать
Тру-ля-ля.
Тих карлів треба зупинить,
Зле може статись кожну мить».
Мужам тим дали кілька днів,
Щоб кожен досліди провів,
І доповів якнайхутчіш,
Бо підлий ворог гострить ніж.
Його слиною цілий край
Занапастився – хоч вмирай.
Трудились кілька днів й ночей
Мужі ті, не стулив очей,
Ніхто, і за короткий час
Зібралась рада та ще раз,
Щоби заслухать їх вердикт
Поки від карлів світ не зник.
Вердикт мужів тих був такий:
«Та пошесть грізна і страшна,
І хутко шириться вона,
Але, на щастя,
Тру-ля-ля
Вражає тільки москаля.
Щоб не заслабнув чоловік
Оцей приймати треба лік ¬–
«Антимоскаль-антикацап»,
Із нас ніхто ще не заслаб,
Приймали тричі ми на день
І кожен дужий, наче пень».
«Мужам і Богові хвала!» –
Юрба щаслива заревла!
Рознісся голос від трембіт:
«Від карлів спасся цілий світ!»
Старе радіє і мале,
Що буде добре, а не зле.
У кожній хаті спів і баль:
«Нам не страшний тепер москаль!»
Попри незгоду і протест
Схвалила рада маніфест:
«Щоб пошесть карлів тих спинить
Паркан потрібно докінчить.
Всіх перевірить громадян,
Котрі живуть там, де паркан,
Чи знаку в них нема слини,
Щоб мор спинити між людьми.
Усіх слабих, якщо будуть,
Спровадить у далеку путь,
Хай там кують свій капітал –
Росія, чемодан, вокзал.
А я, мій друже, щоб мені
Не снились карли уві сні,
Прийму тих крапель тисяч з п’ять,
І буду ніч спокійно спать.
І ти, мій друже, відпочни, –
Нехай приємні сняться сни –
Що всі кацапи й москалі
Забрались з рідної землі.
Ой-люлі….

24 червня 2014 року
Словничок:
Кацап, москаль – росіянин, що не любить Україну, бажає їй лиха, але любить українське сало.

***
Кохать нікого не примусиш,
Хоч як би не старались ми…
На мить торкнулись наші душі
Одна до одної крільми…
На хвилю у життєвім морі
Зустрілись наші кораблі,
І двох бажань погаслі зорі
Квітками стали на землі…

23 червня 2014 року

Г.К.
***
Колись, як літо змінить осінь,
І жаль за пройденим мине,
Бодай на мить, красива досі
Згадай мене…

На дальній чи близькій дорозі,
Як доля межу перетне,
То ти, при Божій допомозі
Згадай мене…

Коли щасливий до нестями
Тебе коханий пригорне,
І ти кохатимеш так само,
Згадай мене…

В любові або нелюбові
Людське життя і так мине,
На добрім чи недобрім слові,
Згадай мене…

Нехай буде благословенне
Для тебе вічне і земне,
І ти, забувши вже про мене,
Згадай мене…

Коли я світ оцей залишу,
Й мене ніхто вже не спімне,
Прийди, де ясен сни колише,
Й згадай мене…

21 червня 2014 року

***
Які страшні
оті самотні ночі
Без слів, обіймів,
ніжності, тепла…
Минулий час
безжалісно торочить:
«Я тут господар! –
БУВ, БУЛО, БУЛА».
Але учора він
кипів від злості,
Бо більше
панувати не буде –
Майбутній час
зайшов до мене
в гості,
І обіцяв,
що завтра
знов прийде…

20 червня 2014 року.

Г.К.
***
Немає спокою
І сну,
Розбите серце
Без любові
Іде щоранку
На війну,
І ладне битися
До крові…
Воно ступає
Босоніж
Наосліп
По вогні і леді,
Щоби приховане
Раніш
У ньому ти
Могла розгледіть.
Так легко
Відповісти «ні»,
Так важко «так»
Чекать щоночі,
Вертать до дому
По війні,
Де жить
Не можеш
І не хочеш
Без тебе…

18 червня 2014 року

Авторська пісня на текст

***
Коли струни мовчать,
То говорять гармати,
І на день насувається
Морок і мла,
І лихе відчуває
Кохана і мати,
А інакше – як нею
Би бути могла…

17 червня 2014 року

Г.К.
***
Він їй хотів віддати серце й душу,
Вона йому сказала: «Зачекай,
Я тут завершить справи певні мушу,
Ти їх у себе трохи потримай»…
А цей «товар» псується надто швидко,
І без кохання довго не лежить,
Згоріти може (так бува нерідко),
І на друзки розлетітись за мить.
А ще – боїться холоду й розлуки,
Самотності, мовчання і ночей,
Коли не можуть обійняти руки,
І очі інших бачити очей…

17 червня 2014р.

***
Витирає фікуса листочки
хлопченя, –
йому там три лишень.
Бавиться, щасливе,
в холодочку
дідусевих
райських черешень.
А он там –
на гойданці з піснями,
в конюшині з дітками,
в саду,
на руках у тата
і у мами,
що зігріють,
відведуть біду…
==============
Ці пожовклі,
вицвілі світлини –
найдорожче,
що у мене є,
що, насправді,
важить для людини,
І коріння
Напува твоє…

28.05-15.06 2014 року

***
Хлопець з сусідньої вулиці
Ніколи не вітається
Коли проходить
Або проїздить повз…
Мене завжди цікавило –
Невже у школі
І вдома його не вчили
Вітатися зі старшими,
Сусідами?
Для мого покоління –
Це звична,
І навіть дуже приємна річ –
Сказати людині:
«Доброго дня чи ранку»,
Перекинутись кількома
Словами про те і се…
Але у сусідського хлопця
Дуже круте авто,
І йому не до сентиментів…
Ніколи не міг второпати
Де вони беруть
Гроші на такі речі?
У чорних окулярах
Від сонця
Він сідає за кермо
З виглядом мачо
або ковбоя
Чи якогось
Голлівудського супергероя…
Шини його «Мерса»
Так м’яко стелять,
Аж заколисують.
Він повертає голову
Напівоберту
І ти очікуєш, що він
От-от бодай кивне
У твій бік головою,
Але ні – це
не в його стилі…
Та й навіщо
Робитися рівним
З отими невдахами,
Котрі за все життя
Не доробилися
До гідного авто,
Власного будинку,
І ще купи іншого
Добра…?
У нього свої
Життєві пріоритети
Та принципи,
І поступатися ними
Він не налаштований.
Бідна дитина…
Він ще не знає,
Як гарно зробити
Комусь приємне,
Просто промовивши:
«Доброго ранку чи дня».
І тоді ранок і день
Дійсно стають добрими
Для людини…
Може колись
Ще навчиться?…
А я втішився,
Що якихось двоє малих
Незнайомих дітлахів,
Котрі бігли до магазину
За морозивом,
Радісно привіталися
Зі мною вчора,
І ми посміхнулися
Одне одному…
Ні, таки не все
В нас втрачено.
Надія є…
А ще є
Та чудова молодь,
Котра мерзла
Під дощем
Та снігом
На Майдані
І жертвувала собою
Заради того,
Щоб одного
теплого літнього ранку
Коли проміння
Щойно торкнулося
Напоєної росою трави,
Ми могли вийти на ганок
І промовити:
Життя – прекрасне!
13 червня 2014 року