Тарас Коковський

У ці, сповнені неспокою і тривоги дні, з особливими почуттями і вдячністю сприймаєш добрі  новини. Отримав нині від чернівецького видавництва “Букрек” 2-ге видання Антології майданівських віршів “Небесна сотня” – винятковий дарунок для серця та душі, де серед чудових, вистражданих, зболених поезій, є також і мій вірш (ст.151), та вірш приятеля – харківського поета Миколи Побеляна (ст.251). Сердечна подяка упоряднику книги – пані Лесі Воронюк, видавцям, жертводавцям. У збірці – понад 200 віршів відомих та невідомих авторів з України, Канади, Італії, Франції, США, Білорусі, Польщі… Книга особлива, знакова. У ній – новітня історія України!

Присвята нашим хлопцям на східному фронті

***
А я тебе, мій синочку,
В люльці колисала,
Щоби колись твої очка
Дівка цілувала.

Цілувала і казала,
Що дякує мамі,
Що їй легеня вродила
З чорними бровами.

Чорні брови, карі очі,
Ще й вуста червоні,
Не для того тя родила,
Щоб ти був на войні.

Налетіли чорні круки,
Зачали кричати,
Забирают мі синочка
Мого у солдати.

Забирают у солдати:
Ой, сину ж мій сину!
Мушу, мамцю, боронити
Неньку Україну.

Прощавайте сині гори
І широкі доли,
Може вас вже не побачу
Я більше ніколи.

Ой, вертайся, мій синочку
З далекого краю,
Я для тебе вишиванку
На весілля маю.

А у тої вишиванки
Нитки жовто-сині,
Як те поле, і те небо
В нашій Україні.

А то тая вишиванка
До вінця ставати,
А не тобі, молодому,
У землю лягати.

Бо я тебе, мій синочку,
Не на те родила,
Щоби тебе десь у полі,
Зла куля забила.

Повертайся, мій соколе,
До Бога ся молю:
Бережи мені синочка,
Дай Вкраїні волю!

29 липня 2014р.

***
Ви вкрали в нас історію про Русь –
Кочівники, ординці і монголи!
Я в очі вам сказати не боюсь –
Братами ви не були нам ніколи,
Плекали завжди думку про одне –
Як би зі світу звести Україну,
І підло, методично, день за днем
Вбивали нас, стріляючи у спину.
Хотіли мову нашу розіп’ять,
Що вас колись, немитих, просвітила,
Навчила вас читати і писать.
О, краще б ти у болотах сиділа
Росіє! – мо’ й не скоїла біди
Нікому із племен довкола себе,
Та ти не вилізала із Орди,
І накликала Божий гнів із неба!
Країно Моксель! Нащо ми тебе
Із гною і темряви підносили,
Коли ти була ще «ні ме, ні бе»
Й просвітництву пручалася щосили!
Бо, врешті-решт, на ноги ти сп’ялась
І карою зробилася для світу.
«Святе» для тебе – тільки цар і власть,
Що ти за них уб’єш і власні діти.
Ні! ти таки не втямила урок
І підійшла до прірви надто близько,
Лишилося зробити тільки крок –
Пустелею ти станеш й пасовиськом…
Це все вже було! Царства всі земні
Розпалися на попіл і на порох…
А поки що – не брат ти нам, о ні! –
Ти найлютіший нам у світі ворог!

28 липня 2014 року

***
Тепер я знаю – серце не старіє,
Воно таке ж – у двадцять й шістдесят,
У нім такі ж і почуття, і мрії,
Як і колись, – багато літ назад…
Будемо серцем завжди молоді,
Воно так само тішиться і плаче,
Як в юності, як вперше, як тоді
Коли усе лиш пізнавав неначе…

26 липня 2014

Хлопцям з батальйону «Донбас» присвячується
***
Чи страшно нам вмирати? так і ні…
Бо нам усім – вмирати тільки раз.
Важливо, щоби потім, по війні,
Життя полюдське стало і про нас
Не забували, і про ту ціну
Яку ми заплатили, щоби ви
Ніколи вже не знали про війну,
І за любов лиш були молитви,
Росли в колисках ваші діточки,
Дружини дарували вам тепло,
І вишиті вам шили сорочки
На те, що буде, а не що було.

25 липня 2014

ФІНАЛ АРМАГЕДОНУ

***
В повітрі присмак третьої війни…
Оскаженіла від брехні і люті
Росія стала військом сатани,
Котре веде на прю зі світом Путін.
І хоч чисельні є її полки
Вздовж нашого вкраїнського кордону –
Вона забула, певно вже, який
Буде для зла фінал Армагедону.

25 липня 2014 року

***
Ми тут щодня під «Градом» і вогнем,
Ангелик біля серця – від дітей,
Він вже два тижні береже мене,
І берегтиме, сподіваюсь ще…
Ти не хвилюйся, мамо, – ми живі,
Ми ще з тобою довго проживем,
У нас ще справ багато на землі
І купа нерозв’язаних проблем.
А вдома як? надіюсь – все гаразд,
Поспіли, певно, яблука в саду?
Ви там моліться, дорогі, за нас,
Я скоро…Я повернуся…Прийду…

24 липня 2014

***

Життя
таке недовголітнє, –
лише встигає
прорости…
У цій
самотності всесвітній
мені потрібна
тільки ти…

24 липня 2014

***

Кохана,
я благаю знову:
не поспішай
сказати «ні», –
поети гинуть
без любові
немов солдати
на війні…

24 липня 2014

Почуття, сподівання, надії молодих хлопців, що рушають на Схід. Поезія простих слів…

ПОСИДЬ ЗІ МНОЮ ПОРУЧ

***
Посидь зі мною поруч поки дощ,
Поки не всі ще сказані слова,
Поки ще руки не торкнулись рук
І я твої вуста не цілував.
Побудь бодай ще трохи і не йди,
Бо завтра вирушаємо на Схід, –
Я мушу боронити від біди
Тебе і Україну, й цілий світ.
У тебе очі ніжно-голубі
І чарівне волосся золоте,
Я перемогу присвячу тобі
Й життя своє Вітчизні, молоде.
23 липня 2014 року