Тарас Коковський

Дружині Надії (1959-2014)

***
Яке щастя,
Що мама зберегла
Твій шкільний щоденник
За шостий клас…
Кожен день тижня
Заповнений твоєю рукою –
Впізнаю милий серцю
Почерк…
Тобі виповнилось
Лише тринадцять –
Така чудова
І романтична пора
В житті кожної людини!
На сторінці за 27 вересня
запис класного керівника:
«На уроці сміялась,
Передавала записки.
Поведінка незадовільна»…
Напевно вдома
Дісталось від мами? –
Тато був добрим…
Уявив тебе
маленькою дівчинкою
з косичками,
Пустункою, щебетухою,
Моторною непосидою…
Боже, скільки б я віддав,
Щоб повернутись
В той час, той клас
І бодай краєм ока
Поглянути на тебе!

30 жовтня 2014 року

Дружині Надії (1959-2014)

***
Я досі не можу
Переглядати
Без сліз
Світлини з тобою…
Ось ти маленька
Сама, в колясці,
з мамою у садку,
коло хати…
Такий молодий
і усміхнений тато,
А попереду
Ще стільки
Подій і літ,
Стільки доріг,
І мрій!
Господи, як же швидко
Злетіли ці літа!
Усе життя – неначе
Лише чотири
Пори року –
Весна, літо,
осінь, зима…
Твоє спинилось
На літі…

30 жовтня 2014 року

Дружині Надії (1959-2014)

***
Дорогою до села
Завжди слухаю
В машині
Наших улюблених
Мареничів
І розмовляю з тобою,
Прошу у тебе поради,
Я кажу тобі:
Їдемо до мами?
Чую, як ти
Наспівуєш
Кожну пісню.
Навмисно надіваю
Окуляри від сонця,
Щоб не було видно
Сліз на очах,
Надто коли минаю,
Отой відтинок,
Де торік
Ми спинились,
Щоб поласувати
Купленим напередодні
Морозивом…
Ти так ніжно
Тулила до себе
Нашого коханого
Кількамісячного онука,
І твоя любов
До цієї крихітки,
До кожного з нас,
До цілого світу,
До життя
Теплим морем
Розливалася аж
До небокраю…
У твоїх очах
Було стільки
Любові і ніжності!
Вірю, що нині
Господь на небесах
Повернув тобі цю любов
сторицею…
30 жовтня 2014 року

Дружині (1959-2014)
***
Ще якихось
півроку тому
Я читав тобі
Незабутній
Двадцять третій
Псалом Давидів,
А недавно читав
твоїй мамі,
І з Матвія –
усі блаженства…
Я благав
милосердного Бога
Аби Він покріпив
Марію,
І просив її передати, –
Як бракує
тебе і тата
Нам усім,
що і слів замало…
Нашим душам
Так зимно стало.
За півроку –
вже третя втрата.
Спорожніла
батьківська хата…

30 жовтня 2014 року

***
Так рано випав
цього року сніг –
Комусь на радість,
а мені на смуток…
Я пригадав, як ти
його чекала
Торік, коли до ліжка
вже прикута
Душею й серцем
линула туди,
Де сосни у весільне
зодягнулись.
А ти собі вбрання
приготувала,
Щоб з ними вже
назавжди попрощатись…
Той перший сніг,
так сталось, – був останнім
твоїм бажанням,
в зимних вже долонях
Ти грудку снігу,
наче скарб тримала,
І так вустами
жадібно припала
До неї й довго
тамувала спрагу,
А ми крізь сльози
тішились з тобою,
І були ладні
прихилити небо,
Щоб ти, бодай ще раз
нам посміхнулась…
…………………………………………….
Зима так м’яко
стелить пеленами,
І стежку замітає
поміж нами…

24 жовтня 2014 року

***

Ліків шукаєш
Від смутку
Й неспокою
Досі? –
Осінь!

Серце й душа
Доторкнутись
До вічного
Просять? –
Осінь!

Втрату і біль
Приховати
Від себе
Не в змозі? –
Осінь!

Рим і натхнення
Ніщо вже
Давно
Не приносить? –
Осінь!

Музика дивна
Краси
У багатоголоссі –
Осінь!

11 жовтня, 2014 р.

***
Тихше!
Чуєте? – Осінь!
Мовчки йду по алеї,
зойк опалого листя
знов озвався у серці.
Вже душа в листопаді…
Як в сповільненім кадрі –
так нечутно встеляють
стежину листочки.
Ні, я зовсім не плачу,
Де ви бачите сльози, –
То останній дарунок
швидкоплинного літа.
Гляньте!
Бачите? – Осінь
Жовто-синім фарбує
Холодні світанки…
Та вже хтось на мольберті
Готує скраєчку білила,
І йому опиратися
Вересню й жовтню несила…
І хоч нині вони
Ще панують у власній господі –
Десь поблизу зима
Колисанки збирає природі…
1975-2014