Окозамилування (на тему селфі)

Милуватися можна природою,
Краєвидами досі незнаними,
А не тільки своєю вродою,
Не лише собою, “коханими” 🙂 

 

Почувши сміх дитячий у дворі

Почувши сміх дитячий у дворі,
Котрий бринить немов ручай весняний,
Умить збагнеш – як швидко догорів
Життя земного каганець глиняний.

 

Збірка новел “Цвіт споришу”

Три томи роману дружини Лесі”Благословен, хто йде..” про часи ранньої Християнської Церкви та мою книжку новел “Цвіт споришу” можна придбати через мережу книгарень “Навчальна книга-Богдан”
* Роман “Благословен, хто йде…” (1-3тт).
* Збірка новел “Цвіт споришу”

 

Присвята Василю Сліпаку

Усе минеться й в Лету кане,
Чоло хреститиме рука,
Лише той біль не перестане,
Що більш немає Сліпака…
Нечистим помислом чи ділом
Святої справи не зневаж,
Бо ще свіча не догоріла…
Маестро! Зараз вихід ваш!

 

До того ж смерть – ще й руйнівник ілюзій,
Котрими кожен тішився і жив –
Покійних не згадають “любі друзі”,
А тільки ті, хто справді їх любив…
Хоч ми собі й плекаємо надії
Про вервицю жалоби і квітки –
Минає час…Він шкодувать не вміє,
І одиноко миготять свічки…

 

***

Ні-ні, це все не випадково,
Що нас стосується обох,
Бо на початку було Слово,
Бо все в житті провадить Бог.

 

***

В лицемірством прикрашених учтах
Боже ймення не згадуйте всує,
Ні себе, ані Бога не мучте
Тим, що вам аж ніяк не пасує…

 

В очікуванні Різдва

Світ анітрохи не змінився,
І люди в ньому ті ж самі.
Христос для того народився,
Щоб кожен з нас спастися міг.

 

Вони зберуться…

Вони зберуться, будьте певні,
У кодло, зграї, табуни,
Щоб з горла вирвать наші кревні
Без почуття жалю й вини…

 

ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ АБО ІДЕНТИФІКАЦІЯ АНГЕЛІВ

Новела

“Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів”. (Послання до євреїв 13:2)

Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей… Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування…Але невдовзі на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти… Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.

Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши нам випити чаю. Ми обидва мовчки сьорбали чай, продукуючи у такий спосіб бодай якісь звуки. Незнайомець пригостив мене канапкою. Я втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак мусив щось говорити. Стандартний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?

Аж раптом він ошелешив неочікуваним:

– А вам доводилося зустрічатися з ангелами?

Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з “Послання до євреїв”, в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.

– Наразі не доводилось, а вам?

– Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони!

– Невже їх було кілька?

– Ні, один, але двічі…

– Двічі той самий?

– Ні, різні…

– А не могли б розповісти детальніше?

– Вам справді цікаво?

– Авжеж.

– Це важко передати словами…

– Що саме?

– Відчуття… Дивні відчуття… Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову…

– Тобто?

– Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.

– І у них були крила за плечима?

– Вам смішно?

– Борони Боже, лише цікаво, справді.

– Ні, крил не було, але моє єство відчувало щось незвичне.

– А за яких обставин це сталося?

– Уперше на… пішохіднім переході…

– Не подумайте, що кепкую, але…

– Ну от бачите, і ви не вірите.

– А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.

– То була просто бабуня. Звичайна, сільська, у хустинці. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з’явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, але якийсь… незвичний. Шпиталь? Та звідки мені знати, де той шпиталь! Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перебіг вулицю… Зупинився. Ні, треба таки повернутись і показати, де шпиталь. А раптом вона дуже хвора? А раптом у шпиталі хтось дуже дорогий для неї? Ні, треба повернутися й показати! Обернувся – а бабуні немає.

– Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто ніяковіють у місті.

– Вона зникла! Зникла, наче й не було! А я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що думаю про неї. Раз у раз згадую.. Мабуть, це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю і дістатися до шпиталю, повинен!

– Невже це було чимось винятковим?

– Для мене так. Винятковими були відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам’ятаю їх.

– А щодо іншого випадку?

– Це сталося цими днями, на книжковому форумі у Львові.

– Невже? І знову жінка?

– Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.

– А що незвичного цього разу?

– Ті ж відчуття, що й уперше. Дощило. Замови філіжанку кави з рогаликом. Там біля входу готують каву, знаєте?

– Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?

– Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав, щоб нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює натовп.

– Звісно.

– Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову.

– Дійсно, незвично. І що казала?

– Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. І якось поглядала, то на мене, то на рогалик, то на мою філіжанку…

– Може, хотіла кави?

– Можливо… Але я чомусь про це не подумав… не здогадався… Чому я не здогадався замовити для неї каву… з рогаликом? Чому? Це ж було так просто! А я…

– А ви?

А я… Я допив свою каву, і попрощався з нею… Вийшов на вулицю… але щось муляло… Поглянув крізь вікно – за моїм столиком не було нікого.

– Вона розчинилась у повітрі, наче перша?

– Саме так… А мене знову не полишало дивне відчуття… Сумління спантеличене. Може, треба було повернутися, знайти її і запропонувати кави? З рогаликом…

– Мабуть, це знову було випробування…

– Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?

Вночі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Може, і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Може, і в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає..

2018